Римському здалося , що світло в настільній лампі гасне і що письмовий стіл нахиляється .
Римського облило крижаною хвилею , але , на щастя для себе , він переміг себе і не впав .
Залишку сил вистачило на те , щоб шепнути , але не крикнути :
— Допоможіть ...
Варенуха , чатуючи біля дверей , підстрибував біля них , довго застрягаючи в повітрі і хитаючись у ньому .
Скорченими пальцями він махав у бік Римського , сичав і цмокав , підморгуючи дівчині в вікні .
Та заспішила , засунула руду голову в кватирку , витягнула , скільки могла , руку , нігтями почала дряпати нижній шпінгалет і трясти раму .
Рука її стала подовжуватися , як гумова , і покрилася трупною зеленню .
Нарешті зелені пальці мертвої охопили голівку шпінгалета , повернули її , і рама стала відкриватися .
Римський слабо скрикнув , притулився до стіни і портфель виставив вперед , як щит .
Він розумів , що прийшла його загибель .
