Левій , осмисливши сказане , затих , але заявив , що він нікуди не піде і хоче брати участь у похованні .
Він сказав , що не піде , навіть якщо його почнуть убивати , і навіть пропонував для цієї мети хлібний ніж , який був з ним .
— Його прогнали ? — здавленим голосом запитав Пилат .
— Ні , прокураторе , .
Мій помічник дозволив йому брати участь у похованні .
— Хто з ваших помічників керував цим ? — запитав Пилат .
— Толман , — відповів Афраній і додав у тривозі : — Може , він припустився помилки ?
— Продовжуйте , — відповів Пилат , — помилки не було .
Я взагалі починаю трохи губитися , Афранію , я , мабуть , маю справу з людиною , яка ніколи не робить помилок .
Ця людина — ви .
Левія Матвія взяли в візок разом з тілами страчених і години через дві досягли пустельної ущелини на північ від Єршалаїма .
Там команда , працюючи позмінно , протягом години викопала глибоку яму і в ній поховала всіх трьох страчених .
