Сон , який наснився цієї ночі Маргариті , був дійсно незвичайним .
Річ у тому , що під час своїх зимових мук вона ніколи не бачила уві сні майстра .
Уночі він залишав її , і мучилася вона тільки в денні години .
А тут наснився .
Наснилася невідома Маргариті місцевість — безнадійна , сумовита , під похмурим небом ранньої весни .
Наснилося це клочкувате рухоме сіреньке небо , а під ним беззвучна зграя граків .
Якийсь кострубатий мостик .
Під ним каламутна весняна річечка , безрадісні , жебрацькі , напівголі дерева , самотня осика , а далі , – між деревами , – будівля з колод , не то воно — окрема кухня , не то баня , не то чорт знає що .
Неживе все кругом якесь і таке сумне , що так і тягне повіситися на цій осиці біля мостика .
Ні подуву вітерця , ні ворушіння хмари і ні живої душі .
Ось пекельне місце для живої людини !
