Поїзд із шумом пролетів повз мене і байдуже посвітив мені своїми червоними вікнами .
Я бачив , як він зупинився біля зелених вогнів полустанку , постояв хвилину і покотився далі .
Пройшовши версти дві , я повернувся .
Сумні думки не залишали мене .
Хай як було мені гірко , але , пам'ятається , я наче намагався , щоб мої думки були сумніші і похмуріші .
Знаєте , у недалеких і самолюбних людей бувають моменти , коли усвідомленість , що вони нещасні , приносить їм деяке задоволення , і вони навіть кокетують перед самими собою своїми стражданнями .
Багато в моїх думках було правди , але багато і безглуздого , хвалькуватого , і щось хлопчачого було в моєму питанні : « Що ж недобре може статися ? »
« Так , що ж трапиться ? — питав я себе , повертаючись .
— Здається , все пережито .
І хворів я , і гроші втрачав , і догани кожного дня від начальства отримую , і голодую , і вовк скажений забігав у двір полустанку .
Що ще ?
Мене ображали , принижували ... і я ображав на своєму віку .
От хіба тільки злочинцем ніколи не був , але на злочин я , здається , нездатний , суду ж не боюся » .
