— Що ж це таке ? — бурмотіла нажахана стара .
— Він же писав третього дня , шо з дому не виходить !
Де ж він ночує ?
Ой леле !
Надія Пилипівна заслабла і навіть не могла зняти із себе капелюшка .
Ніби їй дали дурману , вона бездумно поводила очима і судомно почала хапати матір за руки .
— Знайшла кому повірити : двірнику ! — говорила стара , яка метушилася навколо доньки і плакала .
— Бач яка ревнива !
Не стане він обманювати ...
Та як він може обманювати ?
Хіба ми які - небудь ?
Ми , може , і купецького звання , а він не має права , тому що ти йому законна дружина !
Ми жалітися можем !
Я за тебе двадцять тисяч дала !
Ти не безприданниця !
І стара розрюмсалася і махнула рукою , і також заслабла , і лягла на свою скриню .
Обидві вони не помітили , як на небі з’явилися блакитні плями , розріділи хмари , як в саду по мокрій траві обережно ковзнув перший промінь , як розвеселівші горобці застрибали навколо калюж , в яких відбивалися хмари , що пропливали .
