Майстер викинувся із сідла , залишив сидячих і побіг до урвища .
Чорний плащ тягнувся за ним по землі .
Майстер дивився на місто .
У перші миті до серця підкрався щемливий смуток , але дуже скоро він змінився солодкуватою тривогою , бродячим циганським хвилюванням .
— Назавжди !
Це треба обдумати , — прошепотів майстер і лизнув сухі , потріскані губи .
Він став прислуховуватись і точно відмічати все , що відбувається в його душі .
Це хвилювання перейшло , як йому здалось , у відчуття гіркої образи .
Але та була нестійкою , пропала і чомусь змінилась гордовитою байдужістю , а та – передчуттям постійного спокою .
Група вершників чекала майстра мовчки .
Група вершників дивилась , як довга чорна фігура на краю урвища жестикулює , то піднімає голову , наче намагаючись перекинути погляд через усе місто , заглянути за його краї , то вішає голову , ніби вивчаючи потоптану хирляву траву під ногами .
