Відкинувшись на зручну , м'яку спинку крісла в тролейбусі , Маргарита Миколаївна їхала по Арбату і то думала про своє , то прислухалася до того , про що шепочуться двоє громадян , які сидять попереду неї .
А ті , зрідка озираючись з побоюванням , чи не чує хтось , перешіптувалися про якусь нісенітницю .
Здоровенний , м'ясистий , із жвавими свинячими очками , що сидить біля вікна , тихо говорив маленькому своєму сусідові про те , що довелося труну закрити чорним покривалом ...
— Та не може бути , — дивуючись , шепотів маленький , — це щось нечуване ...
А що ж Желдибін зробив ?
Серед рівного гудіння тролейбуса чулися слова від віконця :
— Кримінальний розшук ... скандал ... ну , прямо містика !
З цих уривчастих шматочків Маргарита Миколаївна абияк склала щось доладне .
Громадяни шепотілися про те , що у якогось небіжчика , а якого — вони не називали , сьогодні вранці з труни вкрали голову !
Ось через це цей Желдибін так і хвилюється тепер .
Всі ці , що шепочуться в тролейбусі , теж мають якийсь стосунок до обкраденого небіжчика .
