Воланд узяв у руки наданий йому екземпляр , повернув його , відклав убік і мовчки , без посмішки , дивився на майстра .
Але той невідомо від чого впав у тугу й хвилювання , піднявся зі стільця , заламав руки і , звертаючись до далекого місяця , тремтячи , почав бурмотіти :
— І вночі при місяці нема мені спокою , навіщо турбували мене ?
О боги , боги ...
Маргарита вчепилася у лікарняний халат , пригорнулася до нього і сама почала бурмотіти у тузі й сльозах :
— Боже , чому ж тобі не допомагають ліки ?
— Нічого , нічого , нічого , — шепотів Коров'єв , кружляючи біля майстра , — нічого , нічого ...
Ще скляночку , і я з вами за компанію .
І скляночка підморгнула , заблищавши у місячному сяйві , і допомогла ця скляночка .
Майстра всадили на місце , і обличчя хворого набуло спокійного вигляду .
— Ну , тепер усе зрозуміло , — сказав Воланд і постукав довгим пальцем по рукопису .
