— Ти не спиш , мамо ? — запитала дочка пошепки .
— А я все про Альошу думаю .
Як би він свого здоров'я не зіпсував у місті !
Обідає він і снідає бозна - де , в ресторанах та в трактирах .
— Я і сама про це думала , — зітхнула стара .
— Спаси і збережи , царице небесна .
А дощ - то , дощ !
Вранці дощ вже не стукав у вікна , але небо по-вчорашньому було сірим .
Дерева стояли сумні і при кожному пориві вітру сипали з себе бризки .
Сліди людських ніг на брудних стежках , канавки і колії були повні води .
Надія Пилипівна вирішила їхати .
— Кланяйся ж йому , — говорила стара , укутуючи дочку .
— Скажи , щоб не дуже - то за своїми судами ...
І відпочити треба .
Нехай коли на вулицю виходить , шию огортає : погода — спаси боже !
Так візьми йому туди курчати ; домашнє , хоч і холодне , а все ж краще , ніж у трактирі .
