Сью турботливо виглянула з вікна .
На що там було розраховувати ?
Там було видно лише оголене , похмуре подвір'я та глухий бік цегляного будинку за двадцять футів .
Стара - престара плющева лоза , гнила в корінні , піднялася на половину цегляної стіни вгору .
Холодний подих осені збивав листя з лози , поки її основні гілки чіплялися , майже повністю голі , на покришені цеглини .
" Що таке , люба ? " — запитала Сью .
" Шість , — сказала Джонсі майже пошепки .
— Вони зараз падають швидше .
Три дні тому їх була майже сотня .
В мене голова розболілася , поки рахувала їх .
Але тепер це легко .
Он ще один полетів .
Зараз їх лишилося лише п'ять " .
" П'ять чого , люба ?
Скажи своїй Сьюді " .
