— Мій блідолиций брате , я прошу тебе , поїхали !
Ти ж запевняв , що поїдеш , сам мене заманив , а як їхати , так от і злякався .
— Я ... я не злякався , а мені ... мені шкода маму .
— Ти кажи : поїдеш чи ні ?
— Я поЇду , тільки ... тільки стривай .
Мені хочеться вдома пожити .
— У такому разі я сам поїду ! — вирішив Чечевіцин .
— І без тебе обійдуся .
А ще теж хотів полювати на тигрів , битися !
Коли так , віддай же мої пістони !
Володя заплакав так гірко , що сестри не стрималися і теж тихо заплакали .
Настала тиша .
— То ти не поїдеш ? — ще раз спитав Чечевіцин .
— По ... поїду .
— То ж одягайся !
І Чечевіцин , щоб умовити Володю , вихваляв Америку , рикав , як тигр , зображав пароплав , сварився , обіцяв віддати Володі всю слонову кістку й усі левові та тигрові шкіри .
І цей худорлявий смаглявий хлопчик із щетинистим волоссям і ластовинням здавався дівчатам незвичайним , чудовим .
Це був герой , рішуча , мужня людина , і рикав він так , що , стоячи за деревом , справді можна було подумати , що це тигр або лев .
