І привид , який пройшов у дірку трельяжу , без перешкод ступив на ґанок .
Тут усі побачили , що це — ніякий не привид , а Іван Миколайович Бездомний — дуже популярний поет .
Він був босий , у розірваній білуватій толстовці , до якої на грудях англійською шпилькою була приколота паперова іконка з потертим зображенням невідомого святого , і в смугастих білих кальсонах .
У руці Іван Миколайович ніс запалену вінчальну свічку .
Права щока Івана Миколайовича була свіжо подряпана .
Важко навіть поміряти глибину мовчання , яка панувала на ґанку .
Видно було , як у одного з офіціантів пиво тече з перехиленої на бік чашки на підлогу .
Поет підняв свічку над головою і голосно сказав :
— Здорові були , друзі ! — після чого заглянув під найближчий столик і викрикнув зі смутком : — Ні , його тут немає !
Почулося два голоси .
Бас сказав безжалісно :
— Готова справа .
Біла гарячка .
А другий , жіночий , наляканий , виголосив слова
