Він поклав свою міцну , смердючу сигару на видне місце , надів капелюха і вийшов .
Після цього його мама стала розповідати вчительці музики про те , як вона гостювала у Шумихіна і як добре її там приймали .
— Адже Лілі Шумихіна моя родичка ... — казала вона .
— Її покійний чоловік , генерал Шумихін , є кузеном мого чоловіка .
А сама вона уроджена баронеса Кольб ...
— Мамо , це неправда ! — сказав роздратовано Володя .
— Навіщо брехати ?
Він добре знав , що мама каже правду ; в її розповіді про генерала Шумихіна й уроджену баронесу Кольб не було жодного слова брехні , але тим не менш все ж він відчував , що вона бреше .
Брехня відчувалась в її манері розмовляти , у виразі обличчя , в погляді , у всьому .
— Ви брешете ! - повторив Володимир і вдарив кулаком по столу з такою силою , що затремтів весь посуд і у мами розлився чай .
— Для чого ви розповідаєте про генерала і баронес ?
Це все брехня !
