Це була довга процедура .
Спочатку Пашка йшов з матір'ю під дощем то по скошеному полю , то лісовими стежками , де до його чобіт липло жовте листя , йшов до тих пір , доки не розвиднілося .
Потім він години дві стояв у темних сінях і чекав , коли відімкнуть двері .
У сінях було не так холодно і сиро , як на дворі , але при вітрі і сюди залітали дощові бризки .
Коли сіни мало - помалу набилися народом , стиснутому Пашці довелося лягти на чиємусь тулупі , від якого сильно пахло солоною рибою , і задрімати .
Але ось клацнула засувка , двері відчинилися , і Пашка з матір'ю увійшов до приймальні .
Тут знову довелося довго чекати .
Всі хворі сиділи на лаві , не ворушилися і мовчали .
Пашка оглядав їх і теж мовчав , хоча бачив багато дивного і смішного .
Раз тільки , коли в приймальню , підстрибуючи на одній нозі , увійшов якийсь хлопець , Пашці самому захотілося так пострибати ; він штовхнув матір під лікоть , пирснув у рукав і сказав :
