— А погано , Лизавето , що ми не дали тому козаку розговоритись .
— Чудний ти , їй - богу ! — сказала Лизавета і з подивом стенула плечима .
— Де ти взяв таку моду , щоб освячену паску роздавати по дорозі ?
Може , це булка ?
Тепер вона порізана на столі лежить , хай їсть , хто хоче , хоч і козак твій !
Хіба мені жаль ?
— Так - то воно , але шкода мені козака .
Адже йому гірше від сироти .
У дорозі , далеко від дому , хворий ...
Торчаков випив пів склянки чаю і вже більше нічого не пив і не їв .
Їсти йому не хотілося , чай був , як трава , і знову стало скучно .
Після розмови лягли спати .
Коли через дві години Лизавета прокинулась , він стояв біля вікна і дивився на подвір'я .
— Ти уже прокинувся ? — спитала дружина .
— Не спиться щось ...
Ехх , Лизавето , — зітхнув він , — образили ми з тобою козака !
