Сью з тривогою подивилася за вікно .
Що там можна було порахувати ?
Там був тільки порожній , сухий двір та порожня стіна цегляного будинку за двадцять футів .
Старий , сухий плющ , сучкуватий та розтлілий при корені , звивався до половини цегляної стіни .
Холодний подих осені повідривав його листя від лози , допоки його кістляві , майже голі , гілки не причепилися до зруйнованих цеглин .
« Що сталося , люба ? » , — спитала Сью .
« Шість , відповіла Джонсі , майже пошепки .
— Зараз вони падають швидше .
Три дні тому їх була майже сотня .
Моя голова болить від їхнього підрахунку .
Але зараз уже легше .
Ось полетів ще один .
Лишилося тільки п'ятеро » .
« Кого п'ятеро , люба ?
Розкажи своїй Сьюді » .
