Кілька людей зриваються з місця і біжать до села по рогожу .
Натхнення охоплює писаря .
Він засукує рукави , тручи боки долонями , і робить купу дрібних тілесних рухів , що свідчать про надмір енергії та рішучості .
— Не товчіться , не товчіться , — бурмоче він .
— Усі зайві — йдіть !
Уже поїхали по урядника ?
А ви би йшли , Герасиме Алпатичу , — звертається він до старшини .
— Ви набрались , і у цьому вашому прецікавому стані найкраще — сидіти вдома тепер .
Старшина туманно ворушить пальцями і , прагнучи щось сказати , так надимає обличчя , що воно , диви , візьме й лусне , розлітаючись навсібіч .
— Ну , клади його , — кричить писар , коли приносять рогожу .
— Беріть за руки і за ноги .
Ось так .
А тепер кладіть .
— Йди ти до біса , — бурмоче утопленик , не чинячи спротиву і немов не помічаючи , що його піднімають і кладуть на рогожу .
— Ми не хочемо .
