Тепер сходами знизу догори піднімався потік .
Маргарита перестала бачити те , що відбувається у швейцарській .
Вона механічно піднімала й опускала руку і , одноманітно скалячи зуби , посміхалась гостям .
У повітрі на майданчику вже стояв гул , із покинутих Маргаритою бальних залів , як море , було чути музику .
— А ось це — нудна жінка , — уже не шепотів , а голосно розмовляв Коров'єв , знаючи , що в гулі голосів його вже не почують , — обожнює бали , усе мріє поскаржитись на свою хустку .
Маргарита зловила поглядом серед тих , хто підіймався , ту , на яку показував Коров'єв .
То була молода жінка років двадцяти , неймовірної краси статура , але з якимось неспокійними і настирливими очима .
— Яка хустка ? — запитала Маргарита .
— До неї служниця приставлена , — пояснив Коров'єв , — і тридцять років кладе їй на ніч на стіл носовичок .
Щойно вона прокинеться , а він вже тут .
Вона ж і спалювала його в печі і топила його в річці , але нічого не допомагає .
