Після цього два чи три рази вона бачила перед собою якісь шаблі , що тьмяно виблискували у відкритих чорних футлярах , та збагнула , що це ріки .
Повернувши голову вгору та ліворуч , летячи милувалася тим , що місяць несеться під нею , наче навіжений , назад до Москви і в той же час дивним чином залишається на місці , тож чітко видно на ньому якийсь загадковий , темний — чи то дракон , чи то коник - горбунець , гострою мордою обернутий до покинутого міста .
Тут Маргаритою заволоділа думка , що насправді вона марно так несамовито гонить щітку .
Що вона позбавляє себе можливості будь - що як слід роздивитися , як слід насолодитися польотом .
Їй щось підказувало , що там , куди вона летить , її зачекають і що немає сенсу їй нудьгувати від такої божевільної швидкості та висоти .
