— Ні , ваша світлосте , незнайомих не було .
Чиновники наші були , до її ясновельможності баронеса приїжджала , священники з хрестом приходили , а більше нікого не було ...
— Що ж , він невидимкою підписався , чи що ?
— Не можу знати , але тілько Федюкова ніякого не було .
Це я хоч перед образом …
— Дивно !
Незрозуміло !
Чу-дер- на-цько ! — замислився Навагин .
— Це навіть смішно .
Людина підписується вже тринадцять років , і ти ніяк не можеш дізнатися , хто він .
Може , це чий - небудь жарт ?
Може , який - небудь чиновник замість свого прізвища підписує , задля жарту , і цього Федюкова ?
І Навагин став роздивлятися підпис Федюкова .
Розмашистий , шпаркий підпис на старовинний лад , із завитками та закарлючками , за почерком зовсім не подібний на інші підписи .
Стояв він одразу ж під підписом губернського секретаря Штучкина , заляканого та малодушного чоловічка , який , напевне , помер би від переляку , якби дозволив собі такий зухвалий жарт .
