Коли , трохи почекавши , лікар сів у візок та поїхав , очі його досі дивилися з презирством .
Було темніше , набагато темніше , ніж годину тому .
Червоний місяць уже зник за пагорбом та охороняли , темними плямамилежали коло зірок .
Карета з червоними вогнями застукала по дорозі й перегнала лікаря .
Це їхав Абогін протестувати , робити дурню .
Всю дорогу лікар думав не про дружину , не про Андрія , а про Абогіна та людей , що жили в будинку , який він полишив .
Думки його були несправедливі та не по-людськи жорстокі .
Засудив він і Абогіна , і його дружину , і Папчинського , і всіх , хто жив у рожевому мороці та пахкотів парфумами , і всю дорогу він ненавидів їх і зневажав до болю в серці .
І в розумі його склалося міцне уявлення про цих людей .
Минечас , забудеться й горе Кірілова , але це уявлення , несправедливе , негідне людського серця , не минеться й зостанеться в розумі лікаря до самої домовини .
