Кінь поклонився , затанцював і позадкував боком ; вершник ще раз припідняв капелюха та за мить разом зі своїм дивним конем щез за церквою .
— Чорт зна , що це таке ! — бурчали деякі офіцери , розходячись по квартирах .
— Спати хочеться , а тут цей фон Рабек зі своїм чаєм !
Знаємо , який тут чай !
Офіцерам своїх шести батарей швидко згадався минулорічний випадок , коли під час маневрів їх , і з ними офіцерів одного козацького полку , таком же чином запросив на чай один поміщик - граф , відставний військовий ; гостинний і привітний граф попіклувався про них , нагодував , напоїв і не відпустив до села на квартиранство , а залишив ночувати в себе .
Все це , звісно , добре , кращого й не потрібно , але біда в тому , що відставний військовий зрадів молоді не в міру .
Він до самого світанку розказував офіцерам епізоди зі свого давнього минулого , водив їх по кімнатах , показував дорогі картини , старі гравюри , рідкісну зброю , читав справжні листи високопоставлених осіб , а замучені , стомлені офіцери слухали , дивилися і , сумуючи за ліжками , обережно позіхали в рукави ; коли нарешті хазяїн відпустив їх , спати було вже пізно .
