У темні вікна стукали великі дощові краплі .
Це був один з тих огидних дощів , котрі зазвичай , почавшись , ідуть днями , тижнями , поки промоклий садівник , звикнувши , не занурюється в апатію .
Було холодно , відчувалася різка , неприємна сирість .
Теща присяжного повіреного Квашина і його дружина , Надія Филипівна , одягнута у ватерпруфи і шалі , сиділи в їдальні за обіднім столом .
На обличчі старої було написано , що вона , слава Богу , сита , одягнута , здорова , віддала єдину дочку за гарну людину , тепер спокійно може розкладати пасьянс ; дочка її невелика , пухкенька білявка років двадцяти , з вузьким обличчям , поставивши лікті на стіл , читала книгу .
Хоча , дивлячись по очах , вона більше була в своїх роздумах , ніж читала .
Обидві сиділи мовчки .
Долинав звук дощу , і з кухні чулося позіхання кухарки .
