— Годі вам брехати !
Ви називали себе студентом і навіть розповіли мені , за що вас відрахували .
Пам'ятаєте ?
Скворцов почервонів і з виразом огиди на обличчі відійшов від обідранця .
— Це підло , шановний пане ! — крикнув він сердито .
— Це шахрайство !
Я вас у поліцію відправлю , чорт би вас узяв !
Ви бідні , голодні , але це не дає вам права так нахабно , безсовісно брехати !
Шарпак узявся за ручку дверей і розгублено , як спійманий злодій , оглянув передпокій .
— Я ... я не брешу - с ... — пробурмотів він .
— Я можу документи показати .
— Хто вам повірить ? — продовжував обурюватися Скворцов .
— Експлуатувати симпатії суспільства до сільських учителів і студентів — адже це так низько , підло , брудно !
Обурливо !
Скворцов розійшовся і якнайбезжальніше розпалив прохача .
Своєю зухвалою брехнею шарпак порушив у ньому гидливість і огиду , образив те , що він , Скворцов , так любив і цінував у собі самому : доброту , чуйне серце , співчуття до нещасних людей ; своєю брехнею , замахом на милосердя « суб'єкт » точно осквернив ту милостиню , яку він від щирого серця любив подавати біднякам .
Шарпак спочатку виправдовувався , божився , але потім замовк і , присоромлений , схилив голову .
