Коров‘єв хутко і непомітно підштовхнув до Майстра стілець , і той опустився на нього , а Маргарита кинулась на коліна , притислася збоку до хворого і так замовкла .
У своєму хвилюванні вона не помітила , що її нагота якось зненацька закінчилася , на ній тепер був шовковий чорний плащ .
Хворий опустив голову і почав дивитись у землю печальними хворими очима .
— Так , — заговорив після мовчання Воланд , — добряче його відлупцювали .
— Він наказав Коров‘єву : — Дай-но , лицарю , цьому чоловікові чогось випити .
Маргарита умовляла Майстра тремтячим голосом :
— Випий , випий .
Ти боїшся ?
Ні , ні , вір мені , що тобі допоможуть .
Хворий узяв стакан і випив те , що в ньому було , але рука його затремтіла , і спустошений стакан розбився біля його ніг .
— На щастя !
На щастя ! — зашепотів Коров‘єв Маргариті , — дивіться , він уже приходить до тями .
