Ось , Пилат піднявся на поміст , стискаючи машинально в кулаці непотрібну пряжку і знітившись .
Нітився прокуратор не від того , що сонце засліплювало йому очі , ні !
Він не хотів чомусь бачити групу засуджених , яких , як він це чудово знав , зараз слідом за ним виводять на поміст .
Тільки білий плащ з багряною підшивкою з'явився на кам'яному пагорбі над краєм людського моря , незрячому Пилату у вуха вдарила звукова хвиля : " Га-а-а ... " .
Вона почалася неголосно , зародившись десь удалині біля іподрому , потім стала громоподібною і , протримавшись кілька секунд , почала спадати .
" Побачили мене " , — подумав прокуратор .
Хвиля не дійшла до найнижчої точки і неочікувано почала знову зростати і , похитуючись , піднялася вище за першу , і на другій хвилі , як на морському валі , закипіла піна , закипів свист і окремі , крізь грім ледь чутні , жіночі стогони .
" Це їх вивели на поміст , — подумав Пилат , — а стогони від того , що задавили кількох жінок , коли натовп рушив уперед " .
