— О котрій годині сходить тепер сонце ?
— О шостій ! — відповів візник .
Трійка виїхала з міста .
Тепер уже по обидва боки видно було тільки тини городів і самотні верби , а попереду все застеляла імла .
Тут на просторі півмісяць здавався більшим і зірки сяяли яскравіше .
Але ось війнуло вогкістю ; листоноша закутався глибше у комір , і студент відчув , як неприємний холод пробіг спочатку біля ніг , потім по тюках , по руках , по обличчю .
Трійка пішла тихіше ; дзвіночок завмер , наче і він змерз .
Почувся плюскіт води , і під ногами коней і близько коліс застрибали зірки , які відбивалися в воді .
А хвилин через десять стало так темно , що вже не було видно ні зірок , ні півмісяця .
Це трійка в'їхала в ліс .
Колючі ялинові гілки раз у раз били студента по кашкеті , і павутина сідала йому на обличчя .
Колеса і копита стукали по кореневищах , і тарантас погойдувався , як п'яний .
