Маргарита спіймала поглядом серед тих , хто піднімаються , ту , на яку вказував Коров'єв .
Це була молода жінка років двадцяти , незвичайної краси , але з якимись неспокійними і настирливими очима .
— Яка хустинка ? — спитала Маргарита .
— До неї камеристка приставлена , — пояснив Коровєв , — і тридцять років кладе їй на ніч на столик носову хустинку .
Щойно вона прокинеться , то вона вже тут .
Вона вже і спалювала його в печі , і топила його в річці , але нічого не допомагає
— Яка хустинка ? — шепотіла Маргарита , піднімаючи й опускаючи руку .
— З синьою облямівкою хустинка .
Річ у тому , що коли вона працювала в кафе , власник якось її покликав у комірчину , а через дев'ять місяців вона народила хлопчика , понесла його в ліс і засунула йому у рот хустинку , а потім закопала хлопчика у землі .
На суді вона говорила , що їй нічим годувати дитину .
