— Каштанко , пішли !
Почувши своє ім'я , суміш такси з дворнягою вийшла з-під верстака , де вона спала на стружках , солодко потягнулась і побігла за господарем .
Замовники Луки Олександровича жили жахливо далеко , тож перед тим як дійти до кожного з них , столяр повинен був по кілька разів заходити в шинок підкріпитись .
Каштанка пам'ятала , що по дорозі вона вела себе вкрай непристойно .
Від радості , що її взяли гуляти , вона стрибала , кидалась з гавкотом на гони конно - залізниці , забігала в двори і ганялась за собаками .
Столяр те і робив , що губив її з виду , зупиняючись і сердито кричав на неї .
Одного разу він навіть з виразом жадібності на лиці взяв у кулак її лисе вухо , потріпав її і промовив з розстановкою :
- Та ... щоб ... ти ... ви ... дох ... ла , холеро !
Побувавши у замовників , Лука Олександрович зайшов на хвилинку до сестри , в якої пив та закусував ; від сестри він пішов до знайомого палітурника , від палітурника в трактир , від трактира до кума і т . д .
Одним словом , коли Каштанка потрапила на незнайомий тротуар , то вже звечоріло і столяр був п'яний , як чоботар .
Він розмахував руками і , глибоко зітхаючи , бурмотів :
