Варенуха , пильнуючи за дверима , підстрибував біля неї , надовго зависаючи у повітрі і гойдаючись у ньому .
Покрученими пальцями він махав у сторону Римського , шипів і прицмокував , підморгуючи дівиці у вікно .
Та запоспішала , засунула руду голову у хвіртку , витягнула руку скільки могла , нігтями почала шкрябати нижній шпінгалет і трясти раму .
Рука її стала подовжуватися , як гумова , і покрилася трупною зеленню .
Нарешті зелені пальці мертвої обхопили голівку шпінгалета , повернули її , і рама стала відчинятися .
Римський слабо скрикнув , притулився до стінки і портфель виставив наперед , як щит .
Він розумів , що прийшла його смерть .
Рама широко відчинилася .
Покійниця ступила на підвіконня .
Римський точно бачив плями тління на її грудях .
І в цей час радісний , неочікуваний крик півня долетів із садочка , з тієї низької будівлі за тиром , де тримали пташок , які брали участь у програмах .
Горластий дресирований півень трубив , сповіщаючи , що до Москви зі сходу наближається схід сонця .
