Лопухова була дуже огрядна і висока дама , їй давно вже перевалило за сорок .
Генерал , що мав пристрасть до великих осіб будь-якого віку , підозрював у цьому пристрасті та своїх офіцерів .
Офіцери шанобливо посміхнулися .
Бригадний , задоволений тим , що сказав щось дуже смішне й уїдливе , голосно зареготав , торкнувся фурманської спини та козирнув .
Візок покотився далі ...
« Усе , про що я тепер мрію і що мені тепер здається неможливим і неземним , по суті , дуже звичайне , — думав Рябович , дивлячись на хмари пилу , які втекли за генеральським візком .
— Все це дуже звичайне і його всі переживають ...
Наприклад , цей генерал свого часу любив , тепер одружений , має дітей .
Капітан Вахтер теж одружений і коханий , хоча у нього дуже негарна червона потилиця і немає талії ...
Салманов грубий і занадто татарин , але у нього був роман , скінчився одруженням ...
Я такий самий , як і всі , і переживу рано чи пізно те саме , що й усі ... »
