Чарівні чорні коні , та й ті втомилися і несли своїх вершників повільно , і неминуча ніч стала їх наздоганяти .
Відчуваючи її за своєю спиною , притих навіть невгамовний Бегемот і , вчепившись у сідло кігтями , летів мовчазний та серйозний , розпушивши свій хвіст .
Ніч почала закривати чорною хусткою ліси і луки , ніч запалювала сумні вогники десь далеко внизу , тепер уже нецікаві і непотрібні ні Маргариті , ні Майстру , чужі вогники .
Ніч обганяла кавалькаду , сіялася на неї зверху і викидала то там , то тут у посмутнілому небі білі цятки зірок .
Ніч густішала , летіла поруч , хапала вершників за плащі і , здерши їх з плечей , викривала обмани .
І коли Маргарита , овіяна прохолодним вітром , розплющувала очі , вона бачила , як змінюється вигляд усіх , хто прямує до своєї мети .
Коли ж назустріч їм з-за краю лісу почав сходити багряний і повний місяць , всі обмани зникли , звалилися в болото , втопилося в туманах чаклунське тимчасове вбрання .
