Павло Сильвестрович і Степан сидять поруч , торкаючись один одного головами , і , повернувшись до столу , придивляються " Ниву " 1878 року .
— " Пам'ятник Леонарду да Вінчі перед галереєю Віктора Ємануїла в Мілані " .
Ти диви ...
Наче як тріумфальні ворота ...
Кавалер з дамою ...
А там вдалині чоловічки ...
— Цей чоловік схожий на нашого гімназиста Ніскубіна , — говорить Степан .
— Перегортай далі ...
" Хоботок мухи звичайної видно в мікроскоп " .
Оце так хоботок !
Оце муха !
Що ж , брате , може , клопа під мікроскопом подивитися ?
Що за гидота !
Старовинний годинник у залі став , точно засуджений , не відбивати , а кашляти рівно десять разів .
В їдальню заходить кухарка Анна й — бух у ноги до хазяїна !
— Пробачте мені , Христа ради , Павле Васильовичу ! — говорить вона вже вся червона , підіймаючись .
— Вибач і ти мені , Христа ради , — відповідає незворушно Павло Васильович .
Анна так само підходить до інших членів сім'ї , падає їм у ноги і просить вибачення .
Пропускає вона лише одну Марківну , яку , як благородну , вважає недостойною поклонів .
