Утомлений лікар подивився на Рюхіна і мляво відповів :
— Рухове і мовне збудження ... Маревні інтерпретації ...
Випадок , мабуть , складний ...
Шизофренія , мабуть .
А тут ще алкоголізм ...
Рюхін нічого не зрозумів зі слів лікаря , крім того , що справи Івана Миколайовича , видно , поганенькі , зітхнув і запитав :
— А що це він усе про якогось консультанта говорить ?
— Бачив , напевно , когось , хто вразив його засмучену уяву .
А може , галюцинував ...
Через кілька хвилин вантажівка везла Рюхіна в Москву .
Світало , і світло ще не погашених на шосе ліхтарів було вже непотрібне і неприємне .
Шофер злився на те , що пропала ніч , гнав машину щосили , і її заносило на поворотах .
Ось і ліс відвалився , залишився десь позаду , і річка пішла кудись убік , назустріч вантажівці сипалася всяка всячина : якісь паркани з вартовими будками й штабелі дров , височенні стовпи і якісь щогли , а на щоглах нанизані котушки , купи щебеню , земля , посмугована каналами , — словом , відчувалося , що ось-ось вона , Москва , тут же , он за поворотом , і зараз навалиться та охопить .
