Розповідь Іванового ставала усе більш заплутаною , все більше наповнювалася якимись недомовками .
Він говорив щось про косий дощ , і відчай у підвальному притулку , про те , що ходив кудись ще .
Пошепки вигукував , що він її , яка штовхала його на боротьбу , нітрохи не звинувачує , о ні , не звинувачує !
— Пам'ятаю , пам'ятаю цей проклятий вкладний лист у газету , — бурмотів гість , малюючи двома пальцями рук у повітрі газетний лист , і Іван здогадався з подальших плутаних фраз , що якийсь інший редактор надрукував великий уривок з роману того , хто називав себе Майстром .
За словами його , минуло не більше двох днів , як в іншій газеті з'явилася стаття критика Арімана , яка називалася « Ворог під крилом редактора » , в якій говорилося , що Іванів гість , користуючись безпечністю та невіглаством редактора , зробив спробу протягти до друку апологію Ісуса Христа .
