Після цього разу два чи три дні вона бачила перед собою якісь шаблі , що тьмяно відсвічували і лежали у відкритих чорних футлярах , і збагнула , що це ріки .
Повернувши голову вгору і ліворуч , летюча вершниця милувалася тим , що місяць несеться під нею , як скажений , назад до Москви , і водночас дивним чином стоїть на місці , загадковий , темний — чи то дракон , чи то коник - стрибунець , гострою мордою звернутий до покинутого міста .
Тут Маргаритою оволоділа думка , що , по суті справи , вона дарма так сильно жене щітку .
Що вона позбавляє себе можливості що -небудь як слід роздивитись , як слід насолодитись польотом .
Їй щось підказувало , що там , куди вона летить , її почекають , і що нема чого їй сумувати від такої шаленої швидкості і висоти .
