І вона затребувала , щоб він поклав у банк на її ім'я п'ять тисяч рублів .
Мигуєв згадав це , зітхнув і ще раз із душевним каяттям дорікнув собі за миттєве захоплення , яке принесло йому таку силу - силенну клопотів та страждань .
Дійшовши до своєї дачі , Мигуєв сів на ґанок відпочити .
Була рівно десята година , і з-за хмар виглядав шматочок місяця .
На вулиці і біля дач не було ані душі : літні дачники вже лягали спати , а молоді гуляли у гаю .
Шукаючи в обох кишенях сірники , щоб закурити , Мигуєв штовхнувся ліктем у щось м'яке ; знічев'я він зиркнув під свій правий лікоть , і раптом його обличчя перекосило таким жахом , наче він побачив поряд змію .
На ґанку , біля самих дверей , лежав якийсь вузол .
Щось продовгувате було загорнуте у , судячи навпомацки , схоже на стьобану ковдрочку .
Один кінець вузла був злегка відкритий , і колезький асесор , всунувши у нього руку , натрапив на щось тепле і вологе .
Із жахом підскочив він на ноги і озирнувся , як злочинець , що збирається тікати від стражі .
