Придворний слуга помітив, що кучер щоденно стояв перед чудовою картиною, тому пошкодував йому цього і доповів королю.
Тоді король попросив принести цю картину, і коли він її побачив, а вона подобалась у всьому його померлій дружині, тільки була навіть красивішою, то закохався у неї повік.
Він попросив того кучера перед себе і запитав, кого зображала та та картина.
Кучер відказав, що то була його сестра, а тим часом король вирішив нікого іншого, а тільки її взяти за дружину, та й дав йому карету з кіньми й пишні золоті одіяння і вислав забрати обрану наречену.
Коли Реґінер прибув з посланням, його сестра зраділа, лиш одна Чорна заздрила через те щастя та неймовірно злилась, тому сказала своїй матінці: "Яка користь із Ваших всіх здібностей, якщо Ви мені не можете здобути такого щастя?".
"Замовкни,— відказала стара, — я таки хочу тобі помогти".
І своєю відьомщиною помутила кучерові зір, та так, що той став напівнезрячим, а Білій заклала вуха, так, що та стала напівглухою.
Опісля вони всі сіли в карету, спершу наречена у своїх пишно-королівських одіяннях, потім мачуха зі своєю донькою, Реґінер сидів спереду, керував.
По тому як вони вже були довший час у дорозі, кучер крикнув: "Сестричко, прикрийся…"
