— Чого ж це ви раніше мовчали, якщо вам таке не подобається?
Поштар нічого не відповів та продовжував дивитись недоброзичливо, зі злобою.
Коли трохи згодом трійця зупинилася біля під'їзду станції, студент подякував й виліз із тарантасу.
Поштовий потяг ще не приходив.
На додатковій дорозі стояв довгий товарний потяг; на тендері машиніст та його помічник з обличчями, вологими від роси, пили з брудного металевого чайника чай.
Вагони, платформа, лавки — все було мокрим та холодним.
До прибуття потяга студент стояв біля буфету та пив чай, а поштар, запхавши руки у рукави, досі зі злобою на обличчі, самотньо крокував по платформі та дивився під ноги.
На кого він сердився?
На людей, на потребу, на осінні ночі?
Весілля.
Дружба в циліндрі та білих рукавицях, захекавшись, знімає в холі пальто й з таким виразом, нібито хоче повідомити щось страшне, забігає до зали.
