Знову привид здійняв крик, струсонув своїм ланцюгом та заломив свої химерні руки.
— Ти закований, — сказав Скрудж, тремтячи.
— Скажи, чому?
— Я ношу ланцюг, якого викував за життя, — відповів Привид.
— Я зробив його кільце за кільцем, ярд за ярдом, я скував його за власною волею, і за власною волею я ношу його.
Цей візерунок дивує тебе?
Скрудж тремтів дедалі більше.
— А чи знав би ти, — продовжував Привид, — вагу та довжину міцної спіралі, яку ти носиш?
Вона була б така ж довга та важка, як і цей ланцюг, сім свят Різдва назад.
Відтоді ти заробив його.
