— А ви послухайте, як він нині по обіді Євангеліє буде читати на латині!
І українською від знає, і грецькою знає...
А Петруха, Петруха! — згадав, нарешті, диякон.
— Ну, тепер він почешеться!
Прикусить язика!
Пам'ятатиме, де раки зимують!
Тепер уже не запитає: чому?
От насправді дока на доку наскочив!
Ха-ха-ха!
Диякон весело і голосно розсміявсь.
Після того як  листа до Петра написали, він повеселішав і заспокоївся.
Усвідомлення виконаного батьківського обов'язку і віра в силу письма повернули до нього і його смішливість, і доброзичливість.
— Петро у перекладі означає камінь — говорив він, підходячи до свого дому.
— Мій же Петро не камінь, а ганчірка.
Гадюка на нього насіла, а він з нею няньчиться, спихнути її не може.
Тьфу!
Є ж, прости господи, такі жінки!
А!
Де ж у неї стид?
Насіла на хлопця, прилипла та й тримає коло спідниці...до блазнів її на пасіку!
