— Ваші випускники активно допомагають своєму факультету та Могилянці загалом.
У яких формах здійснюється ця допомога?
— Це як матеріальна, так і моральна допомога.
— Матеріальна зрозуміло, а моральна — в чому полягає?
— Я з ними раджусь, якщо виникають різні критичні ситуації, як бути.
Що треба казати студентам, щоб вони зрозуміли, що поводяться неетично.
— А якої допомоги Ви взагалі потребуєте в майбутньому від студентів?
— Оскільки я безпосередньо займалася створенням клубу випускників нашого факультету, то я з ними узгоджувала, які завдання потрібно вирішувати в клубі.
Перше завдання, яке ставилось перед нами — це утворення партнерської мережі, щоб випускники знали, де працюють "свої", до кого звертатися по допомогу щодо працевлаштування, зростання кар’єри.
Тому, коли студенти йдуть в якусь компанію, то знають вже, що там є наш випускник.
Друге завдання полягає в тому, що випускники допомагають нашим студентам у працевлаштуванні та проходженні виробничої практики.
Практика у нас дуже коротка, лише 2 тижні, і якщо якісь компанії погоджуються взяти студентів, то все одно не надають їм потрібної інформації (це зазвичай практика «принеси-віднеси» або «переклади»).
Останній пункт — це фінансова підтримка факультету.
Випускники заснували грант «Найкращому методисту факультету» і будуть уже втретє вручати цей грант на дні факультету.
Вони допомагають нашим студентам, які отримали запрошення для участі в доволі коштовних закордонних наукових конференціях, вартість яких Могилянка не може сплатити в повному обсязі.
Також вони спонсорують різні проєкти, наприклад,  «Фенікс», який реалізується у нас уже другий рік як вища нагорода факультету.
Далі, ми з ними працюємо над тим, щоб вони спонсорували зарплатню викладачів, яких ми запрошуємо, бо штатні педагоги, зазвичай, почувши про заробітню плату, відмовляються.
Унаслідок наші студенти багато втрачають, бо запрошуємо ми, як правило, відомих серйозних практиків.
Окрім цього, випускники вже заснували стипендію для викладачів, яких ми будемо запрошувати для читання лекцій.
Тобто ідей та проєктів у нас багато.
— Пане Олексію, яке Ваше життєве кредо?
— Я керуюсь стародавнім китайським принципом: "Далеко йде той, хто м'яко ступає".
Тобто не робити нічого поганого, щоб потім не було соромно перед собою.
— Ваша стратегія боротьби з проблемою?
— Проблема, як кажуть: "It’s a matter of perception", — все залежить від того, як ви її сприймаєте може бути проблемою, а може й ні.
Якщо проблеми зі здоров’ям дітей чи близьких, то це однозначно проблема, яку потрібно вирішувати.
А якщо проблема, скажімо, в бізнесі, то це все відносно.
Я не можу сказати, що в мене є конкретна стратегія, тому що все залежить від ситуації.
Можна зараз зануритись у психологію і навести приклад, за Фройдом, про фрустрацію.
Тобто, якщо у вас є проблема, є декілька варіантів дій.
Наприклад, ви приходите в гості з хлопцем, а там грає дівчина на піаніно.
Хлопець каже: «Вау, оце дівчина, просто моя мрія».
А ви не вмієте грати на піаніно, тобто виникає проблема, яка має декілька шляхів виходу з неї.
Перший, що ви комплексуєте, переживаєте, страждаєте, тобто просто відступ від проблеми, — це найгірший метод.
Можна піти іншим шляхом, щось інше придумати, наприклад, станцювати.
Це називається перейти проблему.
А можна взагалі сказати: «Якщо хлопцю подобається інша, то навіщо він мені.
Зате я класно граю на губній гармоніці.
І до побачення».
У різних випадках прийнятними можуть бути різні рішення.
Тому загальне питання — загальна відповідь.
— Яка, на Вашу думку, різниця між успішним проєктом та неуспішним?
— Критерієм успішності є те, що ви успішні.
Якщо навіть проєкт не був дуже успішним, але й не очікувалось успіху, то це вже успіх.
— На майстер-класі, що відбувається сьогодні, Ви виступаєте в ролі спікера.
Яку мету Ви ставите перед цим заходом?
— "Майстер-клас" якось дуже гучно звучить.
Сьогодні триває подія, яку ми проводимо щорічно.
У нас відбувається відкрите спілкування зі студентами, де вони спочатку кажуть те, що очікують від мене почути, що б їм було цікаво.
А я, відповідно намагаюсь протягом півтори години відповісти на їхні запитання різного характеру: комусь цікаво, як знайти роботу, комусь — як вчитися за кордоном, інших цікавить, як вийти з кризи підприємствам.
Я даю відповіді, керуючись моїм суб’єктивним досвідом, який, можливо, не є апріорі правильним.
Я пропоную власний погляд, особистий досвід, який може бути корисним для студентів.
Головна мета таких спілкувань — дати студентам більше інформації для того, щоб вони могли вільно думати, спокійно вирішувати, як діяти в тій чи іншій ситуації; що є різні шляхи вирішення, різні ракурси погляду на базові проблеми.
Мета здійснюється, коли студенти починають мислити ширше, а не тільки короткотерміново, наприклад, як знайти роботу, як поїхати за кордон.
Виникає питання: “А далі що?”
— Яких результатів Ви очікуєте від студентів?
— Головним результатом є те, що вони починають думати.
Якщо наше спілкування буде навіювати їм якісь думки, буде корисне в майбутньому, тоді це успіх.
Найголовнішим критерієм успіху для мене є те, що люди починають думати ї запитувати, якщо є питання, це означає, що людина вже мислить.
— Ви регулярно допомагаєте своїй альма-матер.
Вас було навіть визнано найкращим грантодавцем Могилянки.
Це було у 2008 році, мене було визнано «Благодійником року».
Насправді сума, яку я пожертвував не була такою вже й значною, для порівняння, були люди, які давали набагато більше грошей, ніж я.
Можливо, причиною цього було те, що я вкладав гроші в гуртожиток.
Я не хотів вкладати їх у безліч проєктів, а хотів вкласти в базові – ”back to basis”.
У мене є персональний погляд на базові речі: дуже важко спілкуватися зі студентом, розповідати йому про якийсь космос, якісь віртуальні речі, коли в нього немає місця, щоб нормально поїсти, немає, де зберігати їжу, немає можливості прати речі.
Саме на цих речах я сфокусувався, тому що сам вчився і знаю, що таке гуртожитки, відповідно такі базові речі, як переобладнання — пральні машини, сушки, холодильники — дуже важливі.
Також трапилася така ситуація: в актовому залі було холодно взимку і гаряче влітку такою мірою, що там було неможливо сидіти і слухати.
Минулого року я виправив цю ситуацію.
— Які ваші мотиви?
Наприклад, за кордоном є така практика, що студенти допомагають своїм вишам після закінчення, однак вони керуються переважно меркантильними інтересами, тому що чим більше вони вкладають у ЗВО, тим більше їм повернеться. Там такий принцип.
В Україні це рідкісне явище, тут люди керуються переважно патріотичними поглядами, особистим бажанням, а не вигодою.
А що Вас спонукає допомагати своїй альма-матер?
— По-перше, за кордоном, всупереч розповсюдженому міфу, лише одиниці вкладають фінанси у свої виші після закінчення навчання.
Я навчався у ЗВО за кордоном, тому на власні очі бачив цю ситуацію.
Із мого курсу лише одна чи дві людини певною мірою підтримують цей заклад, навіть, можна сказати, беруть опосередковану участь, не активну.
Мої мотиви — персональні.
Мені приємно це робити, в мене тут позитивні емоції.
Тут відбувалося моє становлення, закохувався, були важкі часи, цікаві часи.
Я вважаю, що академія дала мені серйозний поштовх як особистості.
У мене є персональний грант, хоч це й не велика підтримка, однак усе ж регулярна. (Приміром, Наталія Юріївна, що теж брала участь у нашій розмові, не погоджується щодо її незначущості: "Наприклад, без цієї підтримки, я б не взяла участь у міжнародній конференції").
Коли ви проходите певний етап свого життя, ви згадуєте, що корисного зробили, таким чином формуючи собі самооцінку.
Це річ, яка допомагає мені поважати себе завдяки тому, що я роблю корисні речі.
Це не для годиться, не для суспільства — я роблю це сам для себе.
Коли мене запрошують для вручень грамот, мені не дуже комфортно, тому що публічність не є моєю метою.
— Оскільки Ви президент Довірчої Ради, досить часто доводиться зустрічатися з проблемою підбору кадрів.
За якими критеріями Ви підбираєте молодих співробітників, зокрема випускників ЗВО, вчорашніх студентів, без досвіду роботи?
— Для мене головним фактором є бажання студентів вчитися та працювати, зокрема, над собою.
Принциповим для мене є ставлення до роботи, оцінка себе та своїх можливостей, що часто є досить суб’єктивною.
Людина, що має надлишкову впевненість у власних силах, зупиняється в розвитку, стоїть на місці.
Також дуже важливим у нашій роботі є вміння спілкуватися з людьми.
Я часто зустрічаю студентів, що приходять працювати без здатності адаптуватися до практичної роботи, наприклад, від роботи з числами важко перемкнутися на роботу з людьми, а це є одна з основних навичок, необхідних у нашій роботі.
— Які Ваші плани на майбутнє?
Ви збираєтесь продовжувати співпрацю з Могилянкою?
— Я регулярно допомагаю своїй альма-матер і буду продовжувати.
Це мені приносить задоволення. Приїжджаючи сюди, я згадую минуле, знову відчуваю себе студентом.
Хоч я й зайнята людина, але головне ж бажання, якщо воно є, то й час можна знайти.
