Вони сиділи на пляжі.
Він і вона.
Їхнє волосся зовсім побіліло чи то від сонця, чи таки від часу, чи від усього разом.
Він бігав купатися, то пірнав, то випливав.
Потім ніжився на призахідному сонці біля неї.
Вона ж укуталась покривалом, що не закривало хіба лише руки.
І обличчя.
Плетиво часу лежало на тому обличчі цупкою вуаллю.
Вона соромливо всміхалась.
Йому.
— Пішли купатися, — так юно, по-хлопчачому підморгнув він.
— Та я.
Я просто тут посиджу, — вона втиснулась у покривало ще більше.
—Чого?
Пішли, вода ж тепла, — він усміхався поораним зморшками обличчям.
— Вірю, — сказала вона, — я просто... стара для такого дуже, — вона опустила очі.
— І я старий, але поки з тобою, я молодший від усіх на світі.
І ти молода.
Хай навіть тільки для мене.
Вона таки пішла купатись.
Уже потім, з ним за руку.
І молодшої пари я там не бачила.
Хай навіть їм і глибоко за...
