Цих слів Маргарита не стерпіла і заплакала знову.
Потім, витерши очі, вона скрикнула:
— Жахливі слова!
Жахливі слова!
Він майстер, месер, я вас попереджаю про це.
Вилікуйте його, він вартий цього.
— Ви знаєте, з ким ви зараз говорите, — запитав у того, що прийшов, Воланд, — у кого ви перебуваєте?
— Знаю, — відповів майстер, — моїм сусідом у психлікарні був цей хлопчик, Іван Бездомний.
Він розповів мені про вас.
— Як же, як же, — відгукнувся Воланд, — я мав задоволення зустрітись із цією молодою людиною на Патріарших ставках.
Він мене самого мало не звів з розуму, доказуючи мені, що мене нема!
А ви вірите, що це справді я?
— Доводиться вірити, — сказав той, що прийшов, — але, звичайно, спокійніше було б вважати вас плодом галюцинації.
Вибачте мене, — схаменувшись додав майстер.
— Ну, що ж, якщо спокійніше, то вважайте, — ввічливо відповів Воланд.
