Пограймо у гру.
Я маю правило щодо трійок чисел, і вам треба його розгадати.
Процес розгадування такий: ви пропонуєте три числа, а я у відповідь кажу, чи підходять вони під правило (наприклад: "2/4/6" — "підходить"), і так доти, доки ви не впевнені, що можете назвати правило.
Я якось зіграв у цю гру зі знайомим, і от набір його трійок:
| Здогадка | Результат |
|---|---|
|2 — 4 — 6 (початкова)|
Правильно |
|6 — 4 — 2|
Неправильно |
|8 — 10 — 12|
Правильно |
|4 — 6 — 8|
Правильно |
На цьому етапі він назвав правило.
А ви?
Готові назвати правило?
Добре подумали?
Чи радше б перевірили ще кілька трійок?
Зупиніться на хвильку і подумайте, перш ніж читати далі.
Ця гра заснована на уже класичному психологічному експерименті Пітера Вейсона, який він описав у статті "On the failure to eliminate hypotheses in a conceptual task" ("Про неспроможність виключення гіпотез у концептуальних задачах").
У його експериментах (і пізніших реплікаціях) лише близько 20% учасників здогадувались істинне правило.
Більшість учасників намагалися згенерувати позитивні (а не негативні) трійки — іншими словами, вони брали своє правило, генерували ним трійки і перевіряли, чи позначать ці трійки словом "Так".
І от один учасник із гіпотезою n, n+2, n+4 протестує скількись трійок типу "8-10-12" чи "6-8-10", після чого впевнено оголосить своє правило.
Другий учасник, що почав із гіпотези n, 2n, 3n, протестує "3-6-9" і "4-8-12", після чого так само впевнено оголосить свій варіант.
А правило у них однакове: "три зростаючі числа", a<b<c.
Але для того, щоб це зрозуміти, треба згенерувати трійки, які не мали б підійти під ваше правило (2-4-7 чи 7-8-9) і перевірити, чи дали б вони відповідь "Ні", чого учасники таких експериментів зазвичай не роблять.
У деяких випадках початкові здогадки (які потім "підтверджуються" й оголошуються) бувають набагато складнішими, ніж оригінальні правила.
Цю мисленнєву особливість часто звалюють у купу разом із так званим "Підтверджувальним упередженням" (намагання уберегти свої переконання від змін).
І хоч на перший погляд вони здаються схожими (і глибоко пов'язаними),  є сенс їх розділяти.
Описану тут похибку можна розглядати скоріше як один із механізмів реалізації "Підтверджувального упередження".
Уявіть людину, яка почула щось типу "зміна клімату — дурниці".
Вона вирішує пошукати матеріали на цю тему і пише у гуглі: "чому зміна клімату дурниця".
Природно, що видача пошукача буде максимально одностороння, після чого людина отримає кілька підтверджень і прийме гіпотезу.
Якщо ви хочете справді перевірити гіпотезу "зміна клімату — дурниця", то шукати треба і "чому зміна клімату — правда", і тільки якщо нічого не знайдете, то можна гіпотезу приймати.
Але ж інстинктивно ми живемо лише у півсвіті (саме у тій "стверджувальній", "позитивній" половині).
Можемо днями читати людині лекції про позитивну хибу і вона все одно проґавить її безпосередньо у моменті.
Це не типова "логічна помилка" (і вже точно вона не пов'язана з емоціями).
Гра "2-4-6" є досить "холодною", логічною, тут "гаряча голова" ролі не грає — але при цьому помилка передслівна, на рівні образів та інстинктивних реакцій.
Словесною порадою в стилі "завжди намагайтесь шукати і підтверджувальні, і спростовувальні приклади" тут не допоможеш (краще, до речі, шукати саме спростовувальні — але про це іншого разу).
Треба міняти мислення трохи фундаментальніше, десь аж на рівні інтуїтивних порухів.
Переважна більшість навичок раціоналізму і критичного мислення лежить саме на таких передслівних, досвідомих рівнях.
Розказати людині про типові логічні помилки — це навіть не пів справи.
Треба, що людина могла ці помилки у своєму мисленні помічати (а це, повірте, дуже складно).
Мало прочитати про позитивну хибу: треба постійно намагатись помічати її за собою.
P.S.
Тут є прямий зв'язок із Попперівською ідеєю про те, що сила гіпотези лежить якраз у тому, чого вона пояснити не може,а не у тому, що вона пояснити може.
Це саме та ідея, яка ознаменувала перехід від позитивізму 19-го століття до неопозитивізму 20-го, але, як я вже казав, про це іншим разом.
P.P.S.
Для перевірки засвоєння матеріалу ось вам ще один невеличкий пазл того ж Вейсона:
> Маєте чотири двосторонні картки.
На одному боці числа, на іншому — колір.
Ви бачите 3, 8, червоний та коричневий.
Вас просять перевірити гіпотезу: якщо з одного боку парне число, то з іншого — червоний колір.
Які картки для цього треба перевернути?
