Усе наше життя — це система роздоріж та алгоритмів вибору.
Щодня ми робимо тисячі виборів, від яких залежить наше майбутнє.
Але є особливі роздоріжжя, де вибір вирішує долі мільйонів, долі наступних поколінь, долю країни.
Помилки на цих роздоріжжях коштують дуже дорого, і часом наш вибір виводить нас на нове роздоріжжя, де результат завчасно принесе фатальні наслідки.
Це так звана "вилка", в якій втрати неминучі.
До чого все це я?
Торік моя Україна зустрілася з вибором: або повернути в фатальну "вилку", або рухатись прямою важкою наміченою дорогою.
Оскільки #козойоби нічого не знають про роздоріжжя, а більше турбуються про вміст власного шлунку, вибір було зроблено у бік посипаної манною "вилки".
Чому у нас право голосу мають #козойоби — це інша важлива тема.
Тож ми невпинно рухаємося до наступного роздоріжжя, де будь-який вибір не принесе нічого доброго.
Один із них, "не розхитувати, бо путін нападе", призведе до поступового демонтажу держави, і ми знову заорбітимося з віковим монстром Московією.
Думаю, це не потрібно доводити, бо процеси вже набрали очевидних, навіть для сліпих "шлунків", масштабів.
Другий шлях — почати швидкі зміни влади Майданом.
Але для цього випадку на наших кордонах вже стоять танки з уже прогрітими двигунами.
Третього шляху на цьому роздоріжжі немає!
Може, й є, але ймовірність їхньої реалізації настільки фантастична, як падіння метеорита акурат на Московію і миттєве огненне очищення території “за поребриком”.
Запитував деяких людей, що знають стан справ і реальні сценарії, про те, чи зможе Україна вистояти у такому військовому протистоянні.
Відповідь була песимістично ствердна.
А як думаєте ви?
Які сценарії буде розіграно найближчі рік-два?
Те, що ми як країна і як нація втратимо — це вже навіть не запитання, це факт, який спостерігаємо щодня.
Питання лиш в порядку тих втрат та вимірах: крові, часу, економіки, історичної репутації, скалічених людських життів та невиправно зіпсованих поколінь.
