Про український кінематограф, до часів Майдану, 13-14 років перед ним можна було говорити або щось хороше, або нічого.
Фільмів майже не знімали, ті, що знімали, або були не дуже, або були "поетичним" кіно — цілковито незрозумілим казна-що, яке вже давно мало померти.
Що, до речі,  успішно і зробило 2008 року з фільмом "Богдан-Зіновій Хмельницький".
(ск)
Тотальна непідтримка з боку держави, байдужість самого населення до власного кіно й орієнтованість того ринку, що лишився, був на москалів.
А потім відбувся Майдан, третій за ліком, який істотно вплинув на новітню історію України і на фільми зокрема.
Держкіно почало збільшувати обсяг коштів на створення фільмів, частина з них почала орієнтуватись на українців і про українців.
Чи стало від цього краще?
Ну, це, звичайно, з якого боку поглянути.
Його стало більше, якщо порівняти з кількістю фільмів початку 21 сторіччя різниця буде очевидною.
Це добре, звісно, а чи стало воно кращим?
І так, і ні, якщо в тих ще нульових із хорошого можна згадати  хіба що  більш-менш непогану "Штольню", то в десятих були хороші "Кіборги", "Дике поле", можливо, "Червоний", "Наші котики" (я розумію, що останнє "довбонуте", але "довбонутим" його і задумували), та "Захар Беркут". Це ті, які я особисто бачив й вважаю добрими фільмами.
Вже, погодьтеся, краща ситуація.
(ск)
Та і гівняних фільмів з'явилось немало, втім кого я обманюю, цих фільмів, як гівна.
Різні "Дзідзьо Контрабас", "Свінгери" та будь-яке лайно, що знімав "Квартал" (а всі їхні фільми — повне гівно й образа кінематографа), назнімали у великій кількості.
Проте хороші фільми не бувають без поганих, й фільморобам потрібна практика і час, щоб зняти щось хороше.
Тому поки на ситуацію з кіно в Україні можна дивитись позитивно, врешті-решт живе хоч можна лаяти, якщо по ділу...
