- Помилуй, Господи, він же підписався!
Отже, він був попереду?
Був?
- Ні, не був.
- Як він міг розписатися, якщо не був?
- Не знаю.
- Хто ж знає?
Ти ґав ловиш там попереду?
Пригадай-но, можливо, заходив якийсь незнайомець!
Подумай!
- Ні, ваша світлосте, незнайомців не було.
Чиновники наші були, до її світлості баронеса приїжджала, отці з хрестами приходили, а більше не було нікого...
- Що ж він невидимим підписався чи як?
- Не знаю, проте жодного Федюкова не було.
Це я навіть перед іконою..
- Дивно!
Не зрозуміло!
Неймовірно! — задумався Навагин.
— Це навіть смішно.
Людина ставить підпис уже тринадцять років і ти не можеш впізнати, хто він.
Можливо, це чиясь витівка?
Можливо, який-небудь чиновник разом із своїм прізвищем підписується, заради жарту і цього Федюкова?
