— Скажеш, освічена?
Слухай...
Сам я в комерційному із золотою медаллю закінчив, разів три в Парижі бував.
Я не розумніший за тебе, звісно, але не дурніший за дружину.
Ні, брате, не в освіті заковика!
Ти послухай, з чого почалась-то вся ця музика.
Почалось з того, що почало мені раптом здаватись, що вийшла вона не за коханням, а заради багатства.
Засіла мені ця думка в макітру.
Вже я і так, і сяк — сидить, проклята!
А тут ще дружину жадібність здолала.
Після бідності ж потрапила вона в золотий мішок і давай смітити направо та наліво.
Ошаліла, забулась так, що кожного місяця по двадцять тисяч розкидала.
А я недовірлива людина.
Нікому не вірю, всіх підозрюю, і що ласкавіший ти зі мною, то мені болісніше.
Все здається, що мені лестять через гроші.
Нікому не вірю!
Тяжка я, брате, людина, дуже тяжка!
