Ці слова, прості і буденні, були сказані звичайною людською мовою, але Огнєв, сильно зніяковівши, відвернувся від Вєри, підвівся і вслід за збентеженням відчув страх.
Сум, тепло і сентиментальний настрій, навіяний на нього прощанням і наливкою, несподівано зникли, поступившись гострому, неприємному почуттю незручності.
Немов душа перевернулась у ньому, він дивився скоса на Вєру і зараз вона, зізнавшись у коханні і скинувши з себе неприступність, що так прикрашає жінку, здалась йому немов би нижчою на зріст, простішою, темнішою.
"Що ж це таке? — вжахнувся він подумки.
— Але ж я її... кохаю чи ні?
Оце так завдання!"
А вона, коли найголовніше і найважливіше було сказано, дихала легко та вільно.
Вона також підвелась і, дивлячись просто в обличчя Івана Олексійовича, стала говорити швидко, нестримно, палко.
